Це цікаво

Вся історія розвитку людського суспільства була тісно пов'язана з удосконаленням мистецтва виконання зображень. Але завжди слід пам'ятати, що поява креслень обумовлена потребами практичної діяльності людини.

Наскальні зображення людина виконувала шматочком вугілля, взятим із залишків вогнища. Прообраз сучасного олівця з'явився пізніше, у добу древньогрецької культури: це були графітові палички. Ще пізніше почали застосовувати палички або загострені кружечки із свинцю або срібла, які також залишали добре помітні сліди на поверхнях твердих предметів. Відомо, що такими "олівцями" користувався Леонардо да Вінчі.

Знавці давнини запевнять, що графітовими паличками для малювання користувались уже в епоху розквіту давньогрецької культури, але разом із занепадом античного світу було загублено і цей секрет.

Досвідчені британські історіографи встановили, що перший «справжній» олівець було виготовлено в Англії в 1565 році, коли рудознавці графства Камберленд відкрили родовище графіту. Місцеві майстри здогадалися розпилювати кристали на тоненькі стрижні, вставляти їх в дерев’яні затискачі чи в палички з тростини. Ці олівці швидко завоювали популярність, але запасів графіту тут вистачило ненадовго.

В третій раз олівець «народився» в 1790 році: француз Жак Конте винайшов новий спосіб виробництва графітових стрижнів – запропонував змішувати графітовий порошок з глиною, а виготовлені із цієї суміші стрижні обпалювати в гончарній печі. І на цей раз визнання до нового знаряддя письма прийшло негайно. Досить згадати, що в тому же ХVІІІ столітті  олівці не вважав ганьбою виготовляти в своїй лабораторії сам М.В.Ломоносов.

З тих пір олівець вірно і надійно слугує людям. Олівці, наприклад, беруть з собою аквалангісти для записів і замальовок під водою. Безвідмовний олівець і в умовах невагомості, на стрімких космічних орбітах. На полярних станціях і в льодовиках високогір’я, записуючи показання приладів, метеорологи не довіряють ні «вічним», ні шариковим ручкам – вони знають, що в цих сурових умовах не підведе тільки вірний олівець. На скляних колбах для хімічних лабораторій є спеціальний матовий кружок для того, щоби на склі можна було зробити надпис простим олівцем, додержуючись правила хіміків: не залишати в лабораторному посуді розчинів, не позначивши на ньому назви того, що в ньому знаходиться.

Олівцем любили писати Т.Манн і А.К.Толстой, У.Фолкнер і Л.Леонов, Ж.Верн і Я.Райніс. Прикутий до ліжка А.Бєляєв олівцем почав писати глави нових фантастичних творів. Завдяки олівцевим записам до нас дійшла «Повість про моє життя» вченого Н.А.Морозова, який більше, ніж чверть віку провів в царських катівнях. Безмежно важко було в тюрмі написати цей твір, але зовсім неможливою здавалась спроба вивезти написане з собою при звільненні із в’язниці. Н.А.Морозов придумав: аркуші рукопису покрив розчином желатину, склав в чотири стопи і міцно-преміцно затиснув під пресом. Весь рукопис перетворився в чотири аркуші цупкого картону, вивезти які із в’язниці не склало великих зусиль. Н.А.Морозов написав свою працю олівцем, зважаючи на те, що записи в цьому випадку не можна буде виявити за допомогою рентгенівського випромінювання.

Композитор А.П.Бородин, який мав звичку писати ноти олівцем, для того, щоби записи краще зберігалися, покривав рукопис розчином желатина або яєчним білком.

Ніні в світі виробляється приблизно 400 різноманітних типів і видів олівців, більше, ніж 80 різноманітних кольорів і 18 ступенів твердості. По цільовому призначенню олівці розподіляють на шкільні, канцелярські, креслярські, малювальні. Є в «родині» олівців ліліпути довжиною 1,25 см і гіганти висотою 3м 60см.

На закінчення – про майбутнє олівця. Олівець, як і велосипед, продовжують винаходити. Патентні фонди нараховують більше, ніж 20 тисяч патентів і авторських свідоцтв на «олівцеву тему». Є в цьому колодязі ідей серйозні винаходи, є й курйозні, наприклад, випускати «вітамінізовані» олівці для школярів, які мають звичку їх гризти.

Технологи вважають, що синтетичні сполучники повинні замінити глину при виготовленні графітової маси для стрижнів (до речі, перші стрижні з фенолальдегідними полімерами були виготовлені на московській фабриці ім.Красіна ще в роки війни). Конструктори працюють і над заміною дерев’яної оболонки синтетичною. Створюються  і моделі олівців, які можна поточити без ножа.

Задовго до того, як люди створили писемність, вони навчилися малювати оточуючі їх предмети. Для створення графічних зображень на різних етапах розвитку суспільства використовувалися різноманітні матеріали і інструменти. Спочатку матеріалом була земля, стіни печери, камені, на яких малюнки видряпувалися.

Потім стали використовувати берест, шкіру, полотно, пергамент, папір й інші матеріали, на які зображення наносилися чорнилом або тушшю за допомогою гусячого пера. Ці та інші приклади свідчать про те, що спочатку люди намагалися графічно відображати свої враження і бачення навколишнього світу. Поступово виконувані людиною графічні зображення удосконалювались, ставали більш свідомими і виразни

Про перші графічних зображеннях можна судити за збереженими в архівах, музеях і бібліотеках графічним зображенням.

Першим з таких зображень вважається зображення будівлі у розрізі на глиняній табличці (Новий Вавилон, 2400 р. до н.е.).

Зображення різних предметів - малюнки з'явилися як засіб спілкування між людьми ще до створення писемності.

З тих пір як навчилися зводити спочатку найпростіші, а потім більш складні споруди, майстри стали використовувати при будівництві малюнки, а потім і креслення.

Про перші графічних зображеннях можна судити за збереженими в архівах, музеях і бібліотеках графічним зображенням.

Збережені наскальні малюнки свідчать про зародження картографічного способу передачі інформації, який вдосконалювався протягом багатьох століть.

При будівництві жител, фортець та інших споруд з'явилися перші креслення, які називалися «планами». Ці креслення зазвичай виконувалися в натуральну величину безпосередньо на землі, на місці майбутнього спорудження (рис. а). Для побудови таких креслень були створені перші креслярські інструменти - дерев'яний циркуль-вимірювач і мотузковий прямокутний трикутник (рис. б). Надалі такі плани-креслення стали виконувати на пергаменті, дереві і полотні в зменшеному вигляді. На кресленнях намагалися показати як форму, так і розміри предметів.

У Древній Русі було дуже багато майстрів з лиття металів, виготовлення зброї, будівництва будівель. Ці майстри, як видно по предметах і спорудах, які дійшли до нас, добре володіли геометрією і вміли вибрати найкраще рішення технічних завдань.

Так, наприклад, в літописах XIII-XIV ст. знайдені малюнки, за якими можна дізнатися спосіб виготовлення предметів. Розглядаючи рис. 2, бачимо, що ствол гармати виготовлений ковальським зварюванням і укріплений насадними кільцями-бандажами.

Часто на одному зображенні поєднувалися план (вид зверху) і фасад (вид спереду) якоїсь споруди, наприклад, моста. Незручність такого суміщення змусило роз'єднати обидва види і застосовувати при зображенні предметів два, три і більше видів.

Пізніше російські зодчі, під керівництвом яких будувалися фортеці та інші споруди в Києві, Пскові, Новгороді, Суздалі, вміли вже виконувати і використовувати досить складні креслення. За проектом і під керівництвом архітектора Федора Коня в 1586-1592 рр. для відбиття ворожих навал була побудована в Москві величезна кам'яна стіна з численними вежами товщиною п'ять метрів і довжиною сім кілометрів. Всі ці споруди будувалися за попередньо розробленим проектним кресленням.

З розвитком кораблебудування потрібні більш точні, накреслені в строгому масштабі креслення. У корабельних кресленнях 1686-1751 рр. вже застосовувалися три зображення, за допомогою яких на площині креслення показували основні розміри судна: довжину, ширину і висоту.

В архіві зберіглося креслення веслового шлюпа, виконане в 1719 р Петром I. Креслення складене з дотриманням проекційної зв'язку.

У 1798 р французький інженер Гаспар Монж опублікував свою працю «Нарисна геометрія», яка єосновою проекційного креслення.

У XVIII в. креслення виконувалися надзвичайно ретельно, з обведенням кольоровою тушшю. На цих кресленнях робилися умовні розрізи виробів з розфарбуванням місця розрізу різними кольорами залежно від виду матеріалів виробів.

Креслення стали виконувати з великою точністю, так як вони не містили числових розмірів, і розміри зображених на них об'єктів визначали шляхом обміру креслення за допомогою циркуля-вимірювача і які розміщені на кресленні масштабів. Зразком такого креслення є креслення І. І. Ползунова та І. П. Кулібіна .

Особливо ретельно виконувалися креслення об'єктів, що становлять особливу важливість: військових кораблів, фортечних споруд, предметів озброєння та спорядження, які стверджували у вищих інстанціях. Такі креслення часто обрамлювали в хитромудру рамку, прикрашену всілякими завитками.

Замір креслень для визначення розмірів зображених на них об'єктів являв собою досить копіткий і незручний для виробництва процес, який міг задовольняти тільки умовами мануфактурного способу виробництва. З розвитком машинного виробництва, переходом до серійного випуску виробів виникла необхідність взаємозамінності частин виробу. Визначення розмірів шляхом заміру креслення не могло забезпечити випуск виробів з взаємозамінними частинами. Тому на кресленнях стали вказувати розміри - спочатку, тільки основні, а потім всі розміри зображеного об'єкта. Однак майже до початку XX в. на кресленнях містився лінійний або поперечний масштаб.

Розвиток науки і техніки підвищує вимоги до надійності, довговічності, економічності виробів і зводяться споруд, що в свою чергу ускладнює технічну документацію, насичуючи креслення різними умовними знаками і символами. У креслення стали включати вказівки щодо точності, з якою повинні бути витримані розміри (поява системи допусків і посадок), вимоги до якості поверхонь (перехід від примітивних вказівок «кругом обробка» до вказівки науково обґрунтованих параметрів шорсткості поверхні), вимоги до геометрії вироби (вказівка допусків форм і розташування поверхонь) та ін.